Молитва...
 
 
 
 
 
 
   Flag Counter
 
 
Отче наш, що єси на небесах, нехай святиться ім’я Твоє; нехай прийде Царство Твоє; нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі. Хліб наш насущний дай нам сьогодні; і прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим; і не введи нас у спокусу, але визволи нас від лукавого. Амінь.
 "Почуй, о Господи, мій голос, коли взиваю!"
                                                                    (Пс.27(26),7)
   Додому      Літанія
                     
                                        Літанія

  Колись літанією (від грецького lite- "прохання, ревна молитва") називалися прохальні процесії. Вони влаштовувалися в день святого Марка (25 квітня) і називали їх litania maior (велика літанія), а також в "хресні дні" (перед Вознесінням), їх називали litania minores (малі літанії). Звична ж назва "процесія" стала використовуватися лише з XII століття. 

  Крім того, літаніями називали прохальні молитви, що здійснюються на чолі з літургом. Літург, а ним міг бути і єпископ, і священик, і диякон, виголошував по черзі декілька молитовних прохань, на які присутні відповідали відозвою: "помилуй нас", "молися за нас" і тому подібне Подібні молитви існували також і в Східній Церкві, вони дійшли до наших часів у вигляді "Ектенії" - частини літургії, схожої на латинську "молитву вірних", а так само частини всенощного чування, названого "літією". 

  Найстародавніша з нині існуючих літаній звернена до всіх святих. В антиохійському і єрусалимському обряді вона використовувалася вже в IV столітті, а в римських літургічних книгах вона з'явилася в VII столітті. Спочатку у неї було декілька версій, але після Тридентського собору папа Пій V затвердив до використання лише один варіант. Літанію Всім Святим співали при хрещенні і рукоположенні, під час прохальних молитов і покаяльних богослужіннях. В наші дні літанія Всім Святим відома в двох версіях: процесійна (довга) і обрядова (коротка). 

 
  Літанія Пресвятій Богородиці з'явилася пізніше - в XIII столітті. Вона має кілька версій, серед яких найбільш популярна, - "лоретанська". Її затвердив папа Сикст V в 1587 році. Названа вона на честь містечка Лоретто, якому зобов'язана своєю появою. Згідно з благочестивою легендою саме в це італійське місто ангели в 1219 році перенесли з Назарету дім Святої Діви, рятуючи його від варварів мусульман. Пізніше саме лоретанська літанія стала зразком для створення інших літаній, затверджених апостольським престолом: Літанія до Пресвятого Імені Ісуса (1862), літанія до Пресвятого Серця Ісуса (1899), Літанія до святого Йосипа (1909) і Літанія до Пресвятої Крові (1960).
 
       Літанія до Пресвятої Богородиці

  Мабуть, для кожного католика природним є те, що з першого дня останнього весняного місяця в церквах починаються богослужіння, присвячені Діві Марії. Храми наповнюються ні з чим не порівнянним запахом фіміаму і красивими відозвами старовинної молитви. 


  Але так було далеко не завжди. Традиція проведення "травневих богослужінь" поширилася в Європі лише в XIX столітті, а вперше виникла в кармелітському монастирі у Ферраре. Тоді монастирська служба складалася з розважань, молитов, співу лоретанскої літанії і з т.з. flores mariani (марійських квіточок), а закінчувалася урочистим благословенням Святими Дарами. Нині, як ми знаємо, все виглядає дещо простіше. 

  Деякі вважають, що шанування Діви Марії виникло лише в середні віки, а до цього не було жодних молитовних відозв, звернених до Неї, і взагалі перші християни відносилися до Матері Спасителя досить спокійно. Прибічників цієї теорії доведеться розчарувати. Особливе місце Богородиці в справі нашого спасіння відводилося завжди. Вже в перші століття з'явилися молитви і співи на Її честь. В апокрифічних Євангеліях багато говориться про життя Марії, про Її дитинство і навіть про Її місіонерську діяльність. Ці благочестиві легенди навіть називають імена батьків Пресвятої Діви. Протоєвангеліє Якова розповідає про благочестиву пару, Йоакима і Анну, що нібито прожила довгі роки, але так і не мала дітей, що в ті часи вважалося покаранням за гріхи. За переказами, у Йоакима одного дня навіть не прийняли жертву в храмі, вказавши на те, що в людини, якій Бог не дав дітей, Він не прийме і жертву. Засмучений Йоаким віддалився в пустинне місце і там просив Господа про дарування йому дитини. Бог послухав молитву, і незабаром Анна народила йому дочку. З того ж Протоєвангелія ми дізнаємося, що Пресвята Діва виховувалася при храмі, що буквально за кілька днів до Благовіщення вона була вибрана первосвящениками, щоб ткати завісу для святині - саме ту, яка розірвалася в день смерті Христової. Це ж джерело пропонує свою версію Благовіщення. Ніби вперше Марія почула голос ангела, знаходячись біля криниці, але злякалася і втекла. Лише вдруге, коли ангел увійшов до Її будинку, вона відповіла на звернені до Неї слова. Згодом, в середні віки, богослови роздумували над тим, чим же займалася Свята Діва у момент Благовіщення: чи ткала Вона чи читала Біблію; якщо читала, то на якому місці була розкрита книга. Про це багато писав св. Бернард Клервоський. Він стверджував, що Марія читала пророцтво Ісаї: " Ось дівиця зачала, і породить сина і дасть йому ім'я Еммануїл" (Іс. 7,14). Якщо ж книга була закрита, то тут слід бачити вказівку на інші слова Ісаї: " Видіння про це все для вас, немов слова, що в книзі під печаттю" (Іс. 29,11). 

  Багато джерел оповідають про те, що Богородиця після П'ятидесятниці відвідувала різні країни, проповідуючи Євангеліє. Але, на жаль, історичних підтверджень цьому немає. Як би то не було, Діва Марія завжди шанувалася Церквою і була люблена її чадами. Саме ця любов послужила прийняттю в IV столітті на Нікейському соборі догмату про Її Богоматеринство, а також стала джерелом для створення багаточисельних молитов, звернених до Матері нашого Господа. 

  Втім, давайте звернемо свою увагу на невід'ємну деталь "травневих богослужінь" - літанію Пресвятій Богородиці. 
 
              Святий Йосип Обручник Пресвятої Діви Марії
 

  Родовід святого Йосипа подають нам святі євангелісти Матей (1, 16) та Лука (3, 23-38). Св. Йосип народився у Палестині, походив із роду царя Давида. Його батько Яків, коли Йосип підріс, старався дати Йому освіту згідно з потребами і обставинами часу. На той час освіта полягала у читанні та розумінні Святого Письма. А через те, що св. Йоси мав стати дбайливим опікуном Ісуса Христа і Його Матері, можемо бути впевнені, що за ласкою Духа Святого Йому було подаровано розуміння тайн Св. Письма. До досконалого виконання обов’язків голови Святої Родини Йосип був готовий щирою та глибокою побожністю. Люди бачили перед собою вбогого тихого теслю Йосипа. А Бог бачив у ньому Свого вірного й великого слугу. Св. Йосип учився пізнавати безконечне милосердя — доброту Бога. Його серце горіло бажанням побачити Спасителя, не передчуваючи, що Він сам буде займати таке високе становище в ділі благодаті.


  Святе Письмо називає св. Йосипа праведним (Мт. 1, 19). Він визначався всіма чеснотами і був справді гідний того, щоб стати чоловіком Непорочної Діви Марії. Йосип ще не знав Божих задумів, але був готовий до їх виконання. Читаючи книги Нового Завіту, бачимо, що св. Йосип швидше чекатиме Ангела з неба чи якогось чуда, ніж стане керувати своєю волею. Абсолютне віддання себе на волю Божу є однією з визначних чеснот св. Йосипа. Тож просімо у Нього заступництва і помочі у наших повсякденних справах, щоб жоден наш вчинок, думка, слово чи діло не противилися волі Божій, а були узгоджені найперше із Св. Йосипом, найліпшим опікуном в усіх добрих починаннях.

  Молися за нами, святий Йосипе, щоб ми відігнали від свого серця надмірне старання про майбутнє, щоб ми повністю віддалися Провидінню Божому і щоб могли витривало сповняти те, що є добрим в очах Божих. О, якими щасливими були б ми та скоро б стали святими, коли б змогли, як святий Йосип, залишатися вірними нашим добрим постановам у всяких обставинах, незважаючи на людські погляди та свої острахи.